Назад

"АКВА ВІТА": "А тепер усе інакше..."


Вони молоді і впевнені у собі. Скромні. Закохані у музику та життя. Дуже наполегливі. А як інакше може прийти успіх до хлопця й дівчини з провінційного Кіровограда? Тільки праця , плюс трохи удачі, піднесли Іру та Ігоря на поп-вершину.

— Як виглядає правдива історія "Аква Віти"?

Ігор: — Наш перший виступ — вересень 1993 року. Це і є день народження "Аква Віти". Я "нашкрябав" трохи грошей, записав три пісні і потрапив на велику сцену...

— І де ти "шкрябав" гроші?

Була така історія. Я працював у Домі культури художнім керівником. До нас прийшли люди, хотіли орендувати приміщення під офіс. Директора не було, тож я пішов вабанк: сказав, що надам їм безкоштовно приміщення взамін безпроцентного кредиту. Так я отримав гроші. А за якийсь час інфляція їх з'їла, і я спокійно зміг віддати борг.

— А як з'явилась Ірина?

— У 1995 році я дивним чином переміг на відбірковому турі "Червоної рути", після чого мене чекала поїздка у Севастополь. І тоді мій товариш привів дівчину,
яка хотіла і вміла співати. Це була Іра...

— Вона тобі спочатку не сподобалась?

— Ні, сподобалась. Просто приходило багато дівчат... Але вона — справді найкраща, її перший вихід на сцену був на репетиції. Після цього Іру трясло ще години дві. (Усміхається). Проте вона дуже швидко прогресувала і вже під кінець "Рути" ми були по-справжньому у формі.

— Іро, батьки просто так відпустили тебе з незнайомим хлопцем?

Іра: — У мами завжди боліли вуха від мого співу. Ще з дитинства. І вона з цим змирилася. Та коли почула, що я співатиму на великій сцені, не заперечувала. Потім мама побачила Ігоря...

Взагалі, я завжди все робила сама. У мене не було старшого брата, який міг би за мене постояти. Тому я звикла вирішувати все сама.

— Ви вже полюбили одне одного?

Ігор (сміється): — Ні, ми просто друзі.

— Хто з вас любить танцювати найбільше?

Ігор: — Я люблю дивитися вдома телевізор. Танці по нічних клубах — не для мене. Танцює у нас Іра. Поїхати кудись, погудіти — це Іра...

Іра: — Велика тобі подяка, Ігорчику. Нічого іншого я від тебе і не чекала (почервонівши)... Я справді люблю танцювати.

— Як розподіляються обов'язки у групі?

Ігор: — Я старший у музиці і в аранжуванні.

Іра: — А я — співаю.

— Ігоре, а коли ти вирішив, що все складеться?

Ігор: — Я завжди був впевнений у тому, що ми дуже добрі. Але ніхто серйозно до цього не ставився. Так було два роки: ніби ми є, але ніби й немає...

Іра: — Колись було так, що до Ігоря підійшла жіночка і сказала: "У вас такий добрий дует, ти так гарно співаєш, але все, що тобі заважає, — ця дівчина!"

— Можете пригадати справжні переломні моменти?

Ігор:— Це, напевно, Вознесенськ (Миколаївська область). Тоді слухати "Аква Віту" прийшло кілька тисяч людей. І це в дощ!

Іра: — Ми дуже хвилювались. І так старалися!

Ігор: — Концерт не міг розпочатися, бо дощ усе падав, а люди все йшли. Каси не встигали продавати квитки. ...І ще я , як у Тернополі разом з нами увесь зал співав: "А тепер усе інакше"...

— Ви зможете зробити крок до живого виконання?

Ігор: — Зараз ми з Олександром Бригінцем працюємо над тим, щоб максимум усього — гітару, перкусію, клавішні — перевести "наживо". Покищо ми "живі" на 50 відсотків: співаємо "на живо".

—Услід за сольними концертами приходить статус офіційності. Ти спілкувався вже з народними і заслуженими?

— Колись у Тернополі до мене підійшов Василь Зінкевич. Він так мене похвалив... А потім каже: "Але що за репертуар ти співаєш?.." Можливо, він і правий — я не вмію писати "серйозних" пісень.

— А як же "Поплач"?

— Цю пісню я дуже довго не міг написати... Олександр Бригінець наполіг на цьому тексті, потім ми
зняли відео. Я дуже люблю цю пісню. І горджуся тим, що її любить багато - багато людей.

Сашко БОГУЦЬКИЙ

 

© Всі права захищені! Використання будь-яких матеріалів, що є на сайті лише із дозволу власника.

e-mail: igorbalan@yandex.ru

Головна || Історія || Музика || Фото || Співпраця || Преса || Контакти